четвер, 16 травня 2013 р.

Весна

Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна! А вам?



Улюблена пора року
Найбільше я люблю весну. Це, по-моєму, найпрекрасніша пора року.Найбільше
Весною все на землі пробуджується до нового життя. Розтає сніг, з’являється молода зелена травичка. На деревах і кущах розпускаються листочки. Весною повертаються до нас перелітні птахи: шпаки, граки, лелеки. Вони починають вити гнізда, готувати житло для майбутніх пташенят.
Я люблю спостерігати за весняною природою. Бачити, як усе навколо оновлюється, прикрашається після зимового сну. Весело співають струмочки, на всі голоси прославляють прихід весни пернаті музиканти. Повітря наповнюється духмяним запахом рослин. Весна — це оновлення у природі. Саме за це я її люблю.

Ой весна, весна, днем красна
Прихід весни в Україні пов’язаний з цілою низкою цікавих народних обрядів. Першою зустріччю весни можна назвати Стрітення, яке святкується 15 лютого. У народі кажуть, що у цей день весна з зимою зустрічається. Зима — це стара баба, а весна — молода дівчина. Вони сперечаються. Хто кого переможе в суперечці, той і пануватиме. Уважно люди в цей день слідкують за погодою, бо вона віщує прихід весни. Якщо після обіду потепліє, то перемогла весна. Якщо погода видасться холодною, то зима ще довго простоїть, протримаються холоди. Вважається, що на Стрітення грім просипається, тому в народі це свято іноді називають Громицями. У цей день в церкві святять свічки, які називають грог мічними, та воду. З освяченою свічечкою обходять все господарство, щоб вона святим своїм полум’ям дістала кожен куточок і захистила господу від всього злого, різної нечистої сили. Вважається, що після Стрітення починає прокидатися земля і вилітають з вирію птахи, щоб повернутися додому.
Через місяць, 14 березня, святкують день Явдохи. І з ним також пов’язане дійство зустрічі весни, яке називають гуканням весни. Кликали весну так: Ой весна, весна, днем красна, Що ти нам, весно, принесла?
Доручали це зробити дітям. Але спочатку мами та бабусі випікали печиво у формі пташок-«жайворонків» з тіста. З ними малеча й ходила на світанку гукати весну. .

Раніше на день Явдохи молодь збиралася за селом чи містом на луках, узліссі. Тут водили хороводи. Народне прислів’я каже: «Там, де хоровод ходить, там жито родить». Молодь співала обрядові пісні: гаївки та веснянки. Деякі з них дійшли й до нашого часу. А ще закопували в землю горщик з кашею. В народі вважали, що за зиму земля зголодніла, її потрібно нагодувати. Тому у землю закопували горщик. Ховали його обов’язково під березою — деревом, яке одним 8 першим прокидається навесні.
«Кидай сани, бери віз!» Ця народна приповідка відома, мабуть
, усім. Вона означав, що вже починається дружна весна, розтанув сніг. Пов’язаний цей вислів також з обрядовими дійствами, якими зустрічають весну. Відбуваються вони в кінці березня, на день Олексія.
У народі до цього дня ставлять з особливою повагою. З ним пов’язано дуже багато прикмет і повір’їв, які стосуються змін в природі. В народі вірили, що на Олексія ворон-крук сам купається і купає своїх діток перед тим, як випустити їх яа волю. Вважається, що саме цього дня лисиці переселяються зі старих нір у нові. Нібито перші три дні після переселення ходять вони наче сліпі і глухі, та кури їм сняться. Це тільки повір’я. Але є й прикмети, за якими визначали, чого чекати далі. Якщо журавлі повертаються з вирію і дружно курличуть, коли летять, треба очікувати на тепло. Якщо день на Олексія теп
лий, то й вся весна буде теплою, а рік видасться багатим на врожай.Якою б не була погода на Олексія, обов’язково заспіває пташка-вівсянка. У народі її спів передають приповідками: «Цінь-цінь-цінь-цвірінь, іди, діду, сій ячмінь» та «Літо-літо, сінокіс, кидай сани, бери віз».
А якщо в.же покинув господар сани і полагодив для роботи віз, то весна почалася справжня.

Весняні квіти
Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися.
Цінна окраса наших лісів і дібров — конвалія. Її ніжні пахучі дзвіночки втілюють у собі радощі весни. Вона є однією з улюблених ранніх квітів. А скільки казок, легенд, повір’їв та міфів складено про цю чарівну квітку!
А онде між деревами під першим сонячним промінчиками з’явилися проліски. Вони були зовсім маленькі і тендітні. Вперто і наполегливо пробивали вони товстий килим торішнього листя. Ніжні блакиті пелюстки, наче усміхаючись, тягнулись до сонечка. Від їхньої блакиті в лісі затишно і тепло. Квіти були такі ніжні, що навіть шкода було їх зривати.


У барвистому травневому вінку
Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Вся природа ніби барвистий вінок. Весна в розквіті.



Немає коментарів:

Дописати коментар